Поруч лежить ще одна книга золотого кольору – це пам’ять. Починаю її гортати – знаходжу уривки діалогів, компліменти, сюжети з життя вклеєні яскравими фотографіями. Роздивляюсь повільно то затримуючись на одній сторінці, то перегортаючи кілька сторінок одразу. Деякі сюжети спогадів живі, відверті, без фальшу, їх приємно згадувати. Інші ж навпаки – такі ж справжні як і «Мівіна» зі смаком курки, їх хочеться забути, а то і взагалі видерти з Книги спогадів. .