Живемо ми, нормальні люди, їмо, дихаємо, вчимося, працюємо… І тут БАЦ! І ти зустрічаєш своє кохання, усе навколо тебе вже не цікавить, ти хочеш постійно бачити, спілкуватись з людиною. Але… Потім настає момент, коли ви вже не так потребуєте один одного… Проходить ще час. Дуже великий відрізок часу… Ти починаєш розуміти, що та кохана людина, вже не така й рідна, як була пів року, рік назад, не тому що люди змінюються і все таке, а тому що просто вона вже, як гумка, затерта, сіра…
Ти вирішуєш покинути свою дорогоцінну людинку, яку ще рік назад, ти любив усім серцем, душею…
Проходить час. Ти забуваєш. Знаходиш нову людину та закохуешься в неї. І так по колу