Дістала вже ця буденність, все таке однакове.
Сьогодні вперше за дуже довгий час погуляла, була на Евромайдані, я тепер знову з Дашею спілкуюсь, я дуже класно останній час спілкуюсь із Дімкою. Надіюсь, що це надовго в моєму житті, бо вони роблять мене щасливою, моє минуле, моє майбутнє та теперішнє…
Я хочу собі хлопця, ці думки не покидають мій мозок вже довгий час, але якщо я не змінюся, то я нікому не буду потрібна. Треба щось все таки робити, або просто начхати та бути самотньою, навіть не знаю, що мене переборе: лінь чи бажання кохати?
Що сильніше?