Чогось замислилась про це, якось порожньо в середині. Я нікого не люблю, ні за ким не сумую, не сварюсь, не хвилююсь, хочу знову кохати, хочу відчувати тепло коханої людинки поряд. Банально, але хочу ходити взявшись за руки по місту, хочу цілуватися, хочу жити.
Але що я маю? Я маю 4 стіни, підручники та маман, яка майже кожен день сверле мені мозок про вступну кампанію.

Іноді я думаю про сиїцид. Мене тут нічого не тримає, в мене немає друзів, я потворна, немає бажання просто жити вже. Я закінчуюсь.