Поруч лежить ще одна книга золотого кольору – це пам’ять. Починаю її гортати – знаходжу уривки діалогів, компліменти, сюжети з життя вклеєні яскравими фотографіями. Роздивляюсь повільно то затримуючись на одній сторінці, то перегортаючи кілька сторінок одразу. Деякі сюжети спогадів живі, відверті, без фальшу, їх приємно згадувати. Інші ж навпаки – такі ж справжні як і «Мівіна» зі смаком курки, їх хочеться забути, а то і взагалі видерти з Книги спогадів. .

Я прекрасно понимаю, что в конце - концов я останусь у разбитого корыта. И возможно, но не факт, ты заберешь меня обратно. Чисто из жалости и твоей детской наивности.
В данный момент я буду наслаждаться нашими короткими встречами и гадать каким будет "счастливый " конец этой нелепой ситуации?!